Вигін

    Село засноване в період перед ліквідацією кріпацтва в Росії десь в 1861 році. Як стверджує Тетяна Григорівна Годорожа, на­щадок засновників села і старожил, по розповідям її батьків, од­ними з перших поселенців були Григоращенки Захарій Аксентійович та Явдоха Олексіївна, Чумаченки Федір Федорович та Тетяна Аксентіївна. Обидві сім'ї мали по десятеро дітей. Судячи по кількості дітей в сім'ї, жилось їм не так вже й погано, але земля при цьому належала князю Волконському, і дід Тетяни Гри­горівни Годорожі Захарій Аксентійович віддавав князю полови­ну урожаю. Але другої половини йому доставало не тільки на життєзабезпечення сім'ї, а й на те, щоб самому собі викупити землю. Крім названих засновників були ще Цибермани Митрофан та Марфа, по прізвищу, мабуть, якось пов'язані з німецьки­ми колоністами з Долинівки, Крицький Василь, Шабаневич Юхим та інші. Всього в селі було біля двох десятків хатин. Село потопало в зелені: абрикоси, крислаті вишні, ароматні яблуні, горіли по обидві сторони дороги та, скільки бачить око, виног­радники. Тому і носило воно першу назву — Сади.

    Григоращенко Аксентій заповів віддати частину його землі під кладовище, де його і поховали. Лежить він тепер під па­м'ятником на могилі з написом «Від онука Корнія». Ніхто вже й не пам'ятає, коли й чому змінилась назва села з Сади на Вигін. Скоріше всього це було після війни згідно з постано­вою Ради Міністрів про зміну назв населених пунктів. При цьому одні говорять, що Вигін це толока, куди виганяли міські мешканці худобу на пасовище, інші говорять, що назвали на честь першого голови колгоспу Вигонова.

   Як видно зі схематичного плану, в селі дві головних ву­лиці: Жовтнева, а в минулому Черкеська, бо з неї починалась дорога на село Черкеси, та Шкільна, бо на ній була побудова­на мешканцями села школа ще при румунах в 1933 році. А до того школа розміщалась в звичайних хатах по вулиці Чер­кеській. В школі працював всього один учитель.

   Будинки в селі були мазанками, критими очеретом та со­ломою. На фото показано один з типових будинків, в ньому жила сім'я Іваненків: дві сестри, Євгенія та Парасковія, і брат Григорій.

   Вигін, як і вся Бессарабія, був під окупацією румунськими боярами з 1918 по 1940 рік. Це був тяжкий час для жителів села. Арештами та смертними вироками, в'язницями і масо­вими вбивствами політичних противників окупанти хотіли залякати населення, лишити жителів найменших можливос­тей боротися.

   Народ прагнув визволення. 28 червня 1940 року Бессара­бія була звільнена від королівської Румунії. Святковим і раді­сним був цей день для селян. Безземельним і малоземельним селянам було передано землю, сади, виноградники. 2 серпня 1940 року Акерманська область була включена до складу УРСР.

   Але через рік почалась Велика Вітчизняна війна. Румунія ввійшла в союз з гітлерівською Германією, бо прагнула знову повернути собі Бессарабію. В ніч з 25 на 26 червня 1941 року радянські війська залишили Акерман, і знову тяжкий час по­вернувся до життя селян.

    В селах на території району мешканці чинять опір окупантам, створюються для боротьби з ворогом підпільні організації. Про один яскравий приклад цієї боротьби розповіла газета «Советское Приднестровье» в 1967 році в статті «Подвиг». Коротко зміст її.

   Зовсім недавно хлопчаки зустрічали радісно радянських солдат: шуткують, пілотки їм напялюють, в кіно запрошують, яке демонстрували для солдат. А до румунських солдат підхо­дити було не можна. І от всього через рік радянські відступа­ють, завтра прийдуть фашисти. Біля станції Шабо горять скла­ди, щоб ворогам не дістались.

   У Вані Крижановського з Салган питання: «А чому цис­терни з пальним цілі?!». Ваня бере сірники і, нічого не відпо­відаючи сестрі, біжить на подвиг, в безсмертя. Страшний ви­бух і страшний крик почули люди. Полум'я не давало підступитися до хлопчика, який горів. Тільки на другий день полу­м'я притихло, привезли на підводі тіло Вані тай захоронили на цвинтарі с. Вигін.    

   Тепер над могилою напис на російській мові на пам'ятнику, поставленому піонерами школи: «Жил в Салганах мальчик. Жил мало, сделал много. Воздадим же ему должное!» Школярі Вигінської школи шанують пам'ять юного героя. В 1967 році на 9 травня відбувся великий мітинг. На цьому мітингу були присутні рідні Вані: сестра Крижановська Євгенія, дядя Крижановський Микола та Стульгінський, старшина. Рідні розповідали свої спогади про життя Вані.

     Щороку 9 травня діти та дорослі збираються біля пам'ят­ника на урочисту лінійку і вшановують пам'ять про загиблих у війні. На фото - директор школи в минулому Коваленко Г. І. зачитує подяку ветеранам на урочистій лінійці, присвяченій Дню Перемоги.

    Після війни село стало швидко розростатися, ставало більше упорядкованим, кращало. Поряд із старими будівлями виростали нові, просторі, світлі та гарні. У 1956 році будинки осяяла елекгрика, заговорили радіоприймачі, загорілись ек­рани телевізорів. У 1967 році провели водопровід, побудували крамницю, дитячий будинок. З 1961 р. по 1992 рік дирек­тором школи працював Коваленко Григорій Іванович, який добудував приміщення для майстерні, біологічного та фізич­ного кабінетів, кімнату для фізкультури, шкільну їдальню, де діти одержували чотириразове харчування, шкільний інтер­нат, де жили діти другого відділення радгоспу ім. 28 червня (сучасне село Абрикосове). Школу відвідувало 100-120 учнів. Влітку старшокласники вирощували шовкопрядів та допомагали на польових робо­тах. На фото видно, як діти працюють в шкільному саду.

   А 1 вересня 1985 року розкрила двері нова двоповерхова школа з просторими та затишними класами. У святковому на­строї весь педколектив, що видно на фото.

   А ще в 1982 році до школи була збудована, асфальтована дорога.

    Це було б неможливим, якщо б не було підтримки голови колгоспу ім. Кутузова Коломійця Івана Якимовича та дирек­тора радгоспу ім. 28 червня Байдаченко Ганни Тимофіївни.

   Естафету по керівництву школою с 2000-го року прийняла Вдовіченко Олена Михайлівна, вона працює в школі вже 16 років, вчить учнів географії. В кінці 2006 року школа пройш­ла переатестацію і одержала ліцензію на подальше виконан­ня своїх обов'язків, тепер треба ліквідовувати виявлені недо­ліки, треба якось заполучити та облагодити в школі комп'ю­терний клас і т. п.

   В селі теж проблеми, не хочеться їх перелічувати, бо вони майже однакові з другими селами і вище вже називались. Особ­ливо болюча проблема з організацією відпочинку молоді та з будинком культури. На початку 2007 року в селі Вигін поки що 736 жителів, а як буде далі—покаже час.