Пятница, 29.03.2024, 10:56 Добро пожаловать Гость | RSS
THE BEST PLACE ON PLANET EARTH  
Сделать Стартовой | Главная | Каталог статей | Регистрация | Вход
ВИДЕО БРИТОВКА
Дружественный новостной сайт
» Категории раздела
Всё о Бритовке [24]
Здесь представлены статьи, имеющие отношение к селу Бритовка
Анегдоты, шутки, юмор [10]
Категория предназначена для поднятия настроения
Интернет [15]
Статьи имеющте отношение к всемирной паутине
Разное [9]
Интересные статьи, которые не вошли в другие категории

» Наш опрос
Моё мнение о сайте
Всего ответов: 314

Погода в Украине

Locations of visitors to this page
Главная » Статьи » Всё о Бритовке

Село Черкесы

ЧЕРКЕСИ

 

   Село засноване орієнтовно в 1823 році на початку народної колонізації, і мало первоначальну назву Черкез. Може заснов­ник села, його перший житель, був вихідцем з Кавказу, а може воно засноване при участі одноіменного князя, так стверджує легенда, яку розповів 85 - річний старожил Колініченко Олек­сандр Якович, останній ветеран Великої Вітчизняної в Черке­сах. На фотографії він, ще молодий, поза своїми батьками біля першого пам'ятника загиблим на війні стоїть позаду справа.

Родина Колініченко 9 травня 1963 р. на споминах про загиблих біля пам'ятника на кладовищі с. Черкеси

   Свої дитячі спогади він залюбки розповідає. Хати були зем­лянками під камишом. Помалу село переміщалось ближче до чумацького шляху, яким возили фури з зерном до Ізмаїлу з 1930 року. Після довгої дороги чумаки зупинялись на відпо­чинок біля шинку. Сьогодні тут знаходиться дитячий садок, в якому до цього була школа, доки не збудували в 1960 р. нову.

Післявоєнний дитячий садок с. Черкеси

 

   Після заснування село було невеликим хутірцем. Важко було з водою, бо діставали її з криниці глибиною 50 м, збудо­ваної на джерелі. В середині круглої кам'яної будівлі кінь кру­тив дерев'яне колесо з бадьями та відрами, добуваючи таким чином воду для пиття та харчування. А щоб було чим митись, прати, для худоби мешканці села почали копати яму на землі, покинутій одним із виїхавших селян. На цьому місці декілька років вирощували помідори, доки родючий шар землі не зми­ло в 1939 р. після сильних дощів.

Добре в «Кубику» купатись дітям Черкес

   Селяни по черзі копали довго, важко за допомогою плуга та коней. Викопали дуже глибокий ставок, тому й назвали «Кубик». З цих часів мешканці села мали змогу влітку щодня після роботи помитись, дітлахам забава, качки, гуси, худоба всі дощовій воді раді.

   Електричної енергії не було, тому для освітлення осель користувалися гасовими лампами та каганцями. Майже сто­ліття, з самого заснування, так і жило село, спокійно розвива­ючись та помалу розросталось. Потім Велика Жовтнева рево­люція, Радянська влада була встановлена в грудні 1917 року. Потім громадянська війна, якою скористалась Румунія для окупації краю. В 1924 році Татарбунарське повстання, в яко­му прийняла участь і Бритівка, і Черкеси, бо румуни були дуже жорстокими окупантами.

   З дев'яти вечора комендантський час до п'ятої години ранку, чотири жандарми патрулювали з палицями і жорстоко били за появу на вулиці, могли на тиждень закрити в тюремний підвал.

   В школі було два вчителя на 70 учнів, вчились до обіду і після, за не вивчені уроки били лінійкою. Закінчували школу після 5 класів. Уроки завжди починались з молитви. В вільний час школярів румуни зобов'язували відгодовувати шовко­прядів в Софієвці, 12 км від Черкес по дорозі, 9 км напрямки. Шовк був стратегічною сировиною, бо тільки з нього можна було в ті часи робити парашути.

   Так розповідає Олександр Якович Колініченко, 1921 року народження, який пережив весь тягар цих часів. Допризовни­ком ходив взимку до німців в Софієвку для підготовки, 16 сер­пня 1943 р. забрали в Румунію на роботи, будували залізнич­ну дорогу, 4 вересня 1944 р. до міста Каракал дійшла Червона Армія і звільнила їх, більше тижня йшов додому пішки. Але це все було потім.

  А в Черкезах та Бритівці після розгрому Татарбунарського повстання зібрали учасників його і стратили біля Польового. Тільки в 1960 р. кістки страчених були перезаховані біля па­м'ятника в Бритівці, показаного на обкладинці нарису. Але це не залякало жителів, з 1930 року в Черкезах діє революцій­ний комітет на чолі з Леонідом Часинко. Велику пропаганди­стську роботу серед селян виконує активний учасник револю­ційної боротьби на півдні Бессарабії житель Черкез М. Раді­ус. Селяни саботують розпорядження окупаційної влади, а з початку червня 1940 р. відмовляються приймати участь у бу­дівництві стратегічної дороги. І тільки звільнення Акермана в кінці червня 1940 р. від окупації врятувало їх від покарань. Але через рік свобода закінчилась, в 1941 р. румунські фашисти повер­нулися разом з німцями та вчинили криваву розправу В Акер­мані зразу було розстріляно 50 активістів. В Черкезах було заарештовано голову сільради Чабаненко Івана Йосиповича, Марушевського Феоктиста Сергійовича, діда жительки су­часних Черкес, Баклаєнова Семена Федоровича та Шевченка Євгенія Олександровича. І почались знову моральні та фізичні тортури жителів села.

Розказує старожил села Черкеси Шаповаленко Семен Петрович. На в'їзді в село в старому клубі розташувався жандармський пост румун. Основний підрозділ жан­дармів був в с.Шабо. Батьку Семена Петровича було на­казано доставити в Шабо пакет документів. Батьки ви­рішили послати з документами старшого брата Олексія, 1928 р. народження, бо Семен був ще малий, 13 років.

Молодь с. Черкеси часів війни майже без хлопців. Сидять зліва: Шаповаленко О. П., справа Колініченко О. Я. поруч з майбутньою дружиною

 

Брат на коні відвіз пакет і почав чекати відповідь, яку він повинен був привезти в Черкеси. Відповідь йому не давали, бо в цей час в Шабо був бій після висадки десанта в Акер­мані, брат ночував і відсиджувався в скирді. Через три дні він повернувся в Черкеси без відповіді. На другий день батька визвали до жандармів та побили. В цей час повернувся Волков Микита Петрович, якого послали в Шабо після Олексія, і теж без відповіді. Волкова Микиту та Олексія Шаповален­ко заарештували, поставили до стінки. Шеф жандармів Георгу Гавриїл совав їм в рот пістолет з погрозою розстріляти, і били та били. Браг був учнем коваля Чернова Григорія, який працював у кузні поряд з постом і частенько виконував закази жандармів. Коваль пішов до шефа жандармів і сказав, що йому для роботи потрібен Олексій, і брата відпустили. А за Волкова заступитися було нікому, і його повісили за невико­нання наказу, незважаючи на благання і плач його жінки, на решітці вікна зашморгнули рушником. Олексія заставили на­вантажувати ячмінь та вино на підводу, потім сіли самі та й поїхали. Отак все просто, - розповідає Олексій Петрович Шаповаленко.

   Ще один ветеран села Черкеси Мерешко Євдокія Кузьмів­на, дівоче прізвище Студєнтова, 1921 р. народження, розпо­відає: родом вона з Випасного (до 1945 р. Турлаки). її бабка Пугачева Наталія втекла з панщини, батько з села Мокрі  Чаїри, при румунах жила в Випасному, була нянькою. В Чер­кесах з 1940 р. В 1944 р. мати та брат Євдокії переховували двох радянських парашутисток, закинутих в район Акермана з розвідувальними цілями.

 

   Недалеко від будинку Студєнтових була фашистська радіо­станція, під її прикриттям дівчата Тамара Аксьонова та Євге­нія Зенченко

виходили на зв'язок, так було важче їх запеленгу­вати. Сім'я Студєнтових забезпечувала спостереження та на­гляд на вулицях біля хати під час радіозв'язку. А на початку квітня 1944 р. розбомбили аеродром біля Бритівки і казарми та склади з боєприпасами, які продовжували вибухати потім ще дві доби. Ворог здогадався, чому удари були такими точними, і почав прочісувати прилеглі райони, влаштовував облави. Дівчат переправили в Черкеси до Євдокії Кузьмівни. Але й сюди при­їхали німці, мабуть по чиємусь доносу, оточили двір з автома­тами напоготові, забрали всю сім'ю, дуже били, в наручниках відправили до Сарати, потім погнали в табір для затриманих. Виручив німецький генерал Стурза. Він жив на постої в другій хаті Євдокії Кузьмівни, з його втручання їх звільнили.

    А розвідниці до німців цього разу не потрапили, бо їх встигли відправити до другої рідні. У мами Євдокії Кузь­мівни було семеро дітей, у самої Євдокії залишилися в живих четверо, так що це велика родина, це видно з приведених фото: на першому майже вся родина їх, на другому фото, довоєнному, вона ще молода стоїть позаду. Отже було до кого переправляти розвідниць, але потім їх все -таки зловили при черговій облаві, бо документи в них були фальшивими.

Родина Мерешків

Мерешки Костя і Володя (з гармошкою) та їх дівчата, Євдокія Кузьмівна стоїть позаду.

 

   Дівчат допитували спочатку в Сараті, потім відправили в Кишинівську сигуранцу, де ними зайнявся сам полковник Бедереу, бо знайшли рацію. Тамару Аксьонову поставили перед вибором; або вона йде з ворожою групою в радянський тил, а Євгенія Зенченко в заложниках залишається, або їх повісять. Дівчата вибрали перший варіант, і Тамара, яку тепер  називали Маргаритою, після двотижневої перепідготовки вилетіла з трьома чоловіками в район міста Бельци. Після стрибка з парашутом їй вдалось відірватись і зв'язатись з ра­дянським капітаном, група була знищена. Євгенію Зенченко перевели в смертники, і її спас тільки своєчасний прорив ра­дянських танків під Фокшанами.

   А в Черкесах радість від перемоги та одержаного виз­волення була короткою, бо 1946 рік був дуже неврожайним, і великий голод селяни переживали, хто як міг. Семен Пет­рович Шаповаленко пішов працювати в 16 років в кузню молотобійцем, то йому давали пайок 200 грам мамалиґи чистої на день, а батько працював в полі, йому видавали мамалиґу з макухою. На кухні це все клали в казанок, дода­вали своє зерно і варили, і так кожен день. На полі саджали кукурудзу, пшеницю, ячмінь, картоплю, гарбузи, виноград. Від дідів батьку дістались 10 гектарів землі, матері—три, все це здали в 1947 році при організації колгоспу «Батьків­щина» разом з конем, плугом, віялкою. Хто не здавав, того в Сибір. Брата Олексія влада відправила в цьому ж році на шахту в Донбас.

   Разом з Семеном в кузні працював ковалем Похиленко Єфрем Єфремович, який повернувся в Черкеси в 1946 році. В кінці війни був поранений на фронті, після госпіталю працю­вав на воєнному заводі. Він народився в Черкесах, і коріння його простягались' в незапам'ятну давнину. Одружився з Вірою Семенівнбю, збудували хату та виростили троє дітей, з яких тільки Микола Єфремович Похиленко остався в Черкесах. Відпрацював в колгоспі 45 років, ветеран праці, має багато нагород.

Іноді тільки так Похилепко М. Є. може добиратись до місця роботи

 

    Працювати пішов після 7 класів школи, потім Миколу при­звали в армію, був зв'язківцем під Ржевськом. Після армії був електриком в кормоцехі 15 років, потім на різних роботах.

    Дружина Миколи Єфремовича Єфросінія народилась в Турлаках, працювала в Випасному, в 1966 р. переїхала в Черкеси і одружилась, з 1968 р. біля тридцяти років була завідуючою дитячого садка, який потім передала в завідування своїй доньці Валентині Миколаївні Гербей, тобто вже утворилась династія дошкільних педагогів. Живе Микола Єфремович з дружиною в домі, який збудували батько його та матір на початку 50-х років.

До 1950 р. в селі було збудовано біля сотні хат, а в 50 - х взявся будуватись і батько Семена Петровича Шаповаленко,  хоч і був 1890 р. народження. Збудував другу хату від краю села, бо до цього жили в хаті бабусі Меланьї. З 1950 р. село взагалі почало розростатись. З'явився свій пологовий будинок на місці старого будинку культури, який румуни використовували для свого поста жандармів. Він проісну­вав до 1960 року, коли збудована була велика нова школа разом з новим пам'ятником загиблим на війні. При школі був інтернат, в якому могли жити і навчатись діти з хуторів та інших селищ.

  

   На приведених фото можна побачити основний колек­тив школи - інтерната тих часів на чолі з Сиротенко Дарією Пилипівною, яка потім будувала нову школу і керу­вала школою більше 30 років. Серед учнів на фотографії два сина та дві доньки Мерешко Євдокії Кузьмівни.

Основний колектив післявоєнної школи-інтернату на чолі з Сиротенко Д.

   На слідуючих фото від 9 травня 2002 р. пам'ятник, школа та Ілля Кухарський, учень школи.

Ілля Кухарський — найактивніший учасник гуртка МАН біля пам'ятника 9 травня 2002 року коло школи в Черкесах

 

   Так і живе школа вже бага­то років: ось вони святкують 2007 Новий рік, де присутні вчи­теля та гурток Малої Академії Наук, який створив цей нарис, на чолі з автором нарису.

 

Ядро гуртка Малої Академії Наук Мочевиця Настя, Гербей Оксана, Кухарський Ілля з керівником гуртка , автором нарису

 

    Село з 1950 р. росло, квітло, з'явився свій медпункт, воєнторг. З 1951 - 1952 р. після з'єднання колгоспів с.Черкеси та с. Бритівка була заснована ферма великої рогатої худоби. Неподолік від ферми збудували приміщення тракторної брига­ди. На фото ушанування переможців жниви початку 80 - років.

Ушанування переможців, героїв жниви на початку 80-х років в с. Черкеси

Схематичний план села Черкеси

 

   Вимостили дорогу по центральній вулиці ім. Суворова. В 80 - х роках була збудована лазня, яку потім хотіли пере­будувати в маслозавод, але вона була для цього недостатньо міцна. Тому лазню перетворили в будинок культури з при­міщеннями для бібліотеки та медпункту.

Будинок культури с. Черкеси

 

   На вулиці Суворова був заснований магазин з двома відділа­ми «Продтовари» та «Промтовари», який тепер вже декілька років як зачинився, а замість нього тепер існує маленький ма­газинчик, відкритий жителем села Віталієм Бучкою.

   Село Черкеси помалу повертається до свого прадіда Черкеза. Поки що в селі 302 мешканця, але весь час помалу кількість їх зменшується, і вже виникає загроза, що в школі нікого буде вчити, а останніх учнів треба буде возити до нової школи в Бритівці.

Категория: Всё о Бритовке | Добавил: Blood (18.12.2010)
Просмотров: 2377 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:

TernavSky&Co 2008
Copyright MyCorp © 2024
Хостинг от uCoz