Село засноване в 1823 році і мало назву Олександрталь на честь російського царя, який був в той час при владі. Ця назва села дотрималась до 1875 року. З розвитком капіталізму в Росії після відміни кріпацтва посилились гніт самодержавства та ка­піталістична експлуатація. В кінці XIX століття це привело до росту революційних настроїв серед трудового населення, яке вже відкрито говорило про необхідність повалення царського уряду. Після вбивства Олександра II народовольцями селяни бажали змінити назву села, бо в цей час декотрі з них вже вхо­дили в революційні організації типу «Южнороссийского союза рабочих», який виник саме в 1875 р. в Одесі. Обставини були передреволюційними, бо назрівала революція 1905 року, тому село і одержало простонародну назву Бритівка. Збереглось і пояснення легендарне, чому саме Бритівка: на постой в селі часто зупинялись люди, які приїхали торгувати в Акерман своєю продукцією, мешканці села їх і «брили», тобто оббира­ли. Крім цього припущення, згадують про царського чиновни­ка Бритова, який скуповував, мов би, землі собі в цих краях.

   Першими поселенцями були сім'ї Харьковських, Кругленків, Андріяненків. Із дев'яти теперишніх старожилів тільки Андріяненко Євгенія Лаврентіївна наслідує одне з цих прізвищ. А ще збереглась пам'ять про одиноку жінку Лепетанку, яка жила в числі перших поселенців і запам'яталась тим, що її першу похоронили на тільки заснованому цвин­тарі, як княгиню, бо для освячення кладовища з'їхалось в Бритівку багато церковної знаті.

 Схематичний план села Бритівка

   Знаходиться село на автотрасі Одеса-Ізмаїл в 7 км від Білгорода-Дністровського. Село при всіх негараздах розростаєть­ся, якщо в 1978 році жителів було 1223 на 374 двори, то на початку 2007 р. їх вже 2902 на 1047 дворів. Це частково пояс­нюється ще тим, що багатьом жителям міста легше збудувати собі оселю в селі, ніж в місті.

   Більшість працездатних мешканців Бритівки заробляє собі на життя за її межами, не зважаючи на те, що в селі центральна садиба колгоспу ім. Кутузова, тепер КСП. Згідно з економічним паспортом сільськогосподарського підприємства середньорічна чисельність працівників знизилась з 662 чоловік в 1990 році до 272 у 2005 р., внесення добрив зменшилось з 17410 тонн до 800 т органічних, з 541 т до 10,7 т мінеральних. Внаслідок врожай пшениці озимої впав з 41.7 центнерів з гектара до 24,9ц., кар­топлі з 55,7 ц. з га до 5,5 ц. з га, винограду з 72,7 ц. до 4,3 ц. з га.

   Наявність фінансових коштів замість 2047 тисяч гривень у 1990 році — 108 тисяч  2005 р зато заборгованість по по­зиках банку зросла з 0 до 214 тисяч гривень, дебіторська за­боргованість з 65 тисяч до 327 тисяч гривень у 2005 році.

   Стає сумно, коли квітуче підприємство вмирає на очах, а жи­телі Бритівки шукають роботу, хто де зміг, тільки не в себе вдома.

    А як було важко створити і поставити на ноги це сільськогос­подарське підприємство. Жителька Бритівки Шпура Пелагея Ігнатьївна, 1923 року народження, розказує: 28 червня 1940 року в Бритівці була поновлена Радянська влада, і зразу почали ство­рювати колгосп «Батьківщина». І вона, 17-річна дівчина, ходила по селу просила насіння, зерна на посів, хоча б кружку, просила курей на розплід, безкоштовно, і люди давали, ділились останнім.

   В день видавали 200  грам хліба, платили 1 раз в рік. Куку­рудзу саджали по 5 гектарів на людину «саділкою», пристрій такий був: труба загострена, засипалась зерном, а потім вти­кали в погано оброблену землю. Саджали пшеницю, сою, ба­вовну, сонячник, буряк, цибулю, частину собі, частину дер­жаві. Спочатку не кормили. Молотили вручну.

   Отак тяжко починалось це сільськогосподарське підприє­мство, яке потім стало основою для об'єднання в колгосп ім. Кутузова.

   Під час війни румуни гоняли Пелагею в Бухарест на робо­ту. Після війни вийшла заміж, народила двоє діток, працюва­ла дояркою, на свинофермі, розводила курей, вирощувала ви­ноград, овочі, тобто робила все, в чому була потреба в госпо­дарстві. Це типовий приклад трудового люду села Бритівка.

   Колгосп ріс та розквітав, напрямок зерновий, розвивалось також тваринництво та виноградарство, а з 1973 року ще й спеціалізація по виробництву свинини. В 1973 році колектив нагородили червоним прапором від Міністерства сільського господарства СРСР, бо врожайність була майже 50 центнерів з кожного із 3000 гектарів. За трудову доблість орденами та медалями СРСР були нагороджені 143 людини.

Багатоповерхівки надають Бритівці вигляд приміського району Білгорода-Дністровскького

   За період 1966 —1975 рр. в селі збудовано 86 жилих бу­динків, в тому числі і багатоповерхівок, показаних на фото, відкрито 4 крамниці, фельдшерсько-акушерський пункт. Бритівці з подякою згадують голів колгоспу Парасенко Ігоря Івановича, при якому було за 4-5 років збудовано механізова­ний тік, сільськогосподарську майстерню, базу відпочинку в Затоці, будинок культури, дуже жалкують за Коломійцем Іва­ном Якимовичем, добрим хазяїном і організатором.

   В селі дуже активно працює будинок культури під керів­ництвом Боболєвої Наталії Михайлівни. Його самодіяльні колективи "Бесарабський сувенір" та жіночий вокальний ан­самбль "Надвечір'я" активно виступають і в селі, і на польо­вому стані, І в м. Білгород-Дністровський, що видно з приве­дених фото. Будинок культури має зал для глядачів на 400 місць, бібліотеку з фондом 6,9 тисяч екземплярів, якою заві­дує Райлян Ніна Василівна. Це дозволяє селянам добре про­водити свій вільний час в залежності від їх бажань.

   Другим культурним центром в селі, сіючим добре, вічне та розумне, виявляється школа. З 1944 р. по 1992 р. школа була по­чатковою, в 1992 р. реорганізована в неповню середню з викла­данням на українській мові. В 1997 р. відбувся перший випуск учнів з свідоцтвом про базову середню освіту. В школі активно проводиться позакласна виховна робота. Діти тут проводять свої традиційні свята та заходи: осінній бал, осінню ярмарку, турис­тичний похід до лісу. Працюють 5 гуртків: "Умілі руки", "Старт", драматичний, вокальний, туристично-краєзнавчий. Діти з задово­ленням відвідують факультативи з основ компьютерних знань. Після реорганізації школи директором був призначений Левенець В. І, аз 2003 р. школою керує Шихарева Т. П. Завдяки їх зусиллям та розумінню проблем головою КСП ім. Кутова Тріколічем Іва­ном Васильовичем приміщення школи було розширене, зроблено косметичний ремонт та підведено воду. Як видно з фото, школа має внаслідок привабливий вигляд, але початкові класи все-таки вимушені вчитись в дитячому садку. Тому 230 учнів, їх батьки та вчителі з замиранням серця слідкують за будівництвом нової шко­ли і плекають надію на те, що вона в недалекому майбутньому відчинить для них свої двері. І світлі великі коридори і класи за­повняться дзвінкими дитячими голосами та сміхом.

Діюча школа Бритівки не задовольняє погреби по кількості учбових місць

Нова школа с. Бритівка, яку треба добудувати

   За роки існування школи сформувався добрий педагогіч­ний колектив з 27 вчителів. А першими були Протопопови Микола Іванович з дружиною Софією Павлівною, 27 років праці в школі у Стрілкової Валентини Василівни, більше 20 років у Рознітовської Наталії Яковлівни та Прокопенко Ва­лерії Іванівни, яка і понині працює, 46 років педстажу у Алексєєнко Петра Васильовича, ветерана праці і відмінника осві­ти України. Ветерани не забувають свою школу, яка вже здійснила 10 випусків після реорганізації, відвідують, допо­магають в її роботі.

   Серед вчителів є нащадки засновників села. Наприклад, прадід Стрілкової Валентини Василівни жив при Катерині II в Росії і дуже бідував, дід Андрон Стрілков втік в наші краї і оженився на молдаванці Олені, у них народилося три сина Василь, Федір, Андрій та дочка Марфа. У Василя з Варварою і народилась в 1935 році Валентина, яка по цей час вчить бритівських дітей. Подібний родовід у багатьох старожилів Бри­тівки та нашого краю. До них відноситься сім'я Шаброй, яка йде по другій стезі, вона лікує своїх земляків.

   Медицинське обслуговування в Бритівці виконують фель­дшерсько-акушерський пункт та дільничні лікарі при сільраді, серед яких працює Шаброй Тетяна Григорівна, лікар-педіатр, обслуговуючий Бритівку, Польове, Черкеси та притулок для неповнолітніх. Потомствений лікар, бо її бать­ко Багмутян Григорій Григорійович, цілитель, лікував тра­вами жителів с. Миколаївка-Новоросійська, сусідньої з Бри-тівкою по автотрасі на Ізмаїл, де і народилась Тетяна Григо­рівна 13-ю в його сім'ї.

   По альбому, куди її сім'я зібрала всі матеріали по родин­ному дереву, починаючи з часів імператриці Катерини II, їх рідня живе в цих краях з заснування Бритівки і приймала без­посередню участь в народній колонізації земель Бессарабії.

    Майже півстоліття свого життя віддала благородній справі лікування жителів фельдшер-акушер Шаршатенко Феодосія Микитівна, яка пропрацювала в фельдшерсько-акушерсько­му пункті з 1962 по 2004 рік.

   Пункт засновано в 50-х роках, перший завідуючий Вороневський Федір Михайлович. В центр села переїхали в 1957 році, а з 1964 р. під пункт віддали половину будинку по вулиці Леніна, де він і знаходиться по цей час. Працювали двоє. Фео­досія Микитівна відмінник системи охорони здоров'я, любить свою справу, пішки ходила по викликам і в хуртовину, і в дощ. І по цей час до неї звертаються люди за допомогою, хоч вона на пенсії і вже не працює. Коли вона приїхала до батьків в 1962 р., в Бритівці було близько 900 жителів, помирали старі, молодь не вмирала, бо ні про рак, ні про СНІД чуток не було, розказує вона. Зараз багато хто зустрічається і не розуміють, що вона майже всіх їх пам'ятає по даті та часу їх народження.       

   Активну участь в духовному житті Бритівки приймає ви­конком сільради. Це тільки тут жених та наречена змагаються : хто перший знайде обручку в пшениці, той буде головним гос­подарем в хаті. На фото видно, як рада наречена і як їй весело на святі одруження, коли секретар сільради Сирбул Світлана Миколаївна говорить: «Хліб ваша сила, щастя і майбутнє. В ньому сховані ваші обручки».

«Хто в пшениці першим знайде обручку, той буде головним господарем в хаті», - таке правило в Бритівці

    А на фото підготовки до маніфестації на честь свята 10-ї річниці Дня незалежності попробуйте впізнати в запоріжсь-кому козаку секретаря сільради.

Підготовка маніфестації на десяту річницю Дня незалежності на чолі з козаком Сирбул Світланою Миколаївною, 2001 рік

   Так бритівці живуть, радіють та веселяться. Вміють бритівці й шанувати загиблих та визволителів, як далеко ми­нулих війн, так і недавніх. Тому в Бритівці виказують подяку та пошану, споруджуючи і пам'ятник Кутузову М. І., і пам'ят­ники павшим в Великій Вітчизняній війні та в роки окупації земель румунами при Татарбунарському повстанні.

   На останньому фото та на обкладинці школа та храм бо­жий символічно розмістились по обидві сторони пам'ятника Татарбунарським повстанцям, поряд знання, пам'ять та ду­ховність, яка теж в пошані у селян, бо будується в селі краси­ва Свято-Покровська церква для подяки вищим силам.

   Ще по праву гордяться селяни своїм дитячим садком "Журавушка" який встигли здати в експлуатацію перед реформами.

 Садок озрахований на 280 місць, але приймав 320 дітей з 1985 року, коли був заснований Білгород-Дністровською птахофабрикою. Першим завідуючим був Пелін Валентин Сте-
панович, і на нього лягла постановка садка на ноги в перегруженому режимі       ,

   Потім почалась «перестройка», кількість дітей різко зменшувалась, птахофабрику перетворили в руїни, зали­шилася тільки труба котельної. Тепер половину садка, 6 приміщень, орендує школа; чотири класа та їдальня з спортивним залом, а ще дві групи першокласників з шес-тирічок. Отже напівсадок, напівшкола, бо немає народжу­ваності в Бритівці, молодь заводити дітей собі. А проблем все рівно вистачає, з опаленням допомагають і районний відділ освіти, і сільрада, і райдержадміністрація. «Поставили два котла, 9 бойлерів, пральну машину, другу купили батьки дітей, змінили водопровідні труби, купили до Новорічного свята холодильник», — розпові­дає Марія Іванівна Лисенко, заступник завідуючої садком по господарству, провідник в життя ідей Партії регіонів, А ще треба змінити вікна, двері, лінолеум, паркан, венти­ляційну витяжку і котел в блоці харчування і т. п., бо са­док базовий і приїздять сюди люди з усього району, про­водять семінари і навчаються.

   В садку 9 вихователів та музкерівник, завідує дитячим сад­ко по спадку Пеліна Тетяна Олександрівна.

    Давайте, бритівці, плодіться, є кому і де вирощувати ваших дітей, бо вони ваше Майбутнє, бо без них нікому буде обробляти рідну землю і нікому буде годувати і вас, і батьківщину.

   Перед реформами село багатіло, росло, розбудовувалось, кращало, що видно з схематичного плану. Нєдова Любов Домініківна, головний економіст КСП ім. Кутузова розказує зас­мучено: з початком реформ нема стабільних цін на продук­цію КСП, на пальне та техніку, ринок збуту звузився, бо бага­то раніше відправлялось в Росію, стало важко планувати еко­номіку КСП. За радянських часів приїздили комісії КРУ, все перевірялось, особливо кількість зерна, 2000 тонн здавали по 7 копійок за кг, 50 відсотків доплачувала держава. Зараз виробництво зерна збиткове, виноградарство теж.

 Гї батько Тетеря Домінік Мстиславович народився в 1918 Р- в Житомирській області. Під час війни був сапером, після війни страховим агентом, потім в Бритівці взявся організову­вати колгосп і фактично виконував обов'язки голови колгоспу після того, як вдалось об'єднати селян в колективне госпо­дарство «Батьківщина». А через 10 років, коли дрібні колгос­пи ім. Ворошилова (с. Переможне), ім. Суворова (с. Черкеси та Польове), ім. Калініна (с. Вершина), «Шлях до комунізму» (с. Вигін) з'єднались в єдиний колгосп ім. Кутузова з адміні­стративним центром в с. Бритівка, першим керівником його був обраний Васкевич П. Ф.

   У батька було всього 4 класа освіти, тому він закінчив кур­си, а потім працював в колгоспі трактористом.

   Сама Любов Домініківна народилась в 1950 р., спочатку закінчувала школу, яка знаходилась ще з часів румунської оку­пації в теперишній колгоспній конторі. Останній навчальний рік закінчувала в 1977 р. в новій збудованій школі.   

    Потім сільськогосподарський технікум, інститут в Одесі, тепер вона економіст-організатор сільськогосподарського виробництва і мотається по бригадам та відділенням в різних селах, присто­совуючи господарство до ринкових умов. Має двох доньок: одна Власенко Оксана Яковлівна викладає в школі № 2 м. Білгорода-Дністровського, друга—Солош Наталія Яковлівна пішла по стопам матері, теж економіст, виконує роботу на­чальника відділу праці в райдержадміністрації.

   Живе в Бритівці народ свободолюбний і непокірний. В часи румунської окупації селяни саботували розпорядження оку­паційної влади. З початку червня 1940 р. відмовились прий­мати участь в будівництві стратегічної дороги. Вони частень­ко при виникненні загрози якої-небудь втікали через лиман в Радянський Союз. Як протест проти режиму в центрі села була спотворена будка, в якій було вбито румуна. В 1924 р. селяни з Бритівки та Черкес прийняли участь в Татарбунарському повстанні, за що частина поплатилась життям, і була розстрі­ляна під селом Польове. Вдячні нащадки в 1960 р. перезаховали останки повстанців на центральному цвинтарі Бритів­ки. На обкладинці нарису приведено вигляд цього пам'ятни­ка героям від вдячних мешканців села.

   В часи Великої Вітчизняної війни на фронтах і в тилу кува­ли перемогу майже тисяча бритівців. Безпосередньо в боях прийняли участь 118 чоловік, повернулось 77 воїнів, 41 загинув. Зараз в селі живуть 5 інвалідів війни та 17 учасників, які стали інвалідами з часом пізніше. Кожно­го року 9 травня за традицією біля пам'ятника героям, на якому відграньовані їх прізвища, збираються люди, запрошують ветеранів війни, вдів загиблих, та проводить­ся мітинг. Вдови свято бережуть листи-трикутники з фронту, похоронки для пам'яті про останні хвилини пе­ред розлукою.

   Минуло багато років з тих часів, а рани війни не загоїлися, болять і досі. Тому лунають вірші:

Світ від чуми врятували,

Нас захистили собою.

Схиляємо голови низько,

Щоб шану героям-солдатам віддать.

На вічних постах стоять обеліски,

В полях обеліски стоять.

Геройські традиції минулої війни зберігаються нинішнім молодим поколінням. 7 квітня 1989 року в Норвежському морі сталася аварія, затонув атомний підводний човен «Комсомо­лець», загинуло 42 молодих життя. Бритівський односельча­нин Олександр Копєйка був біля люка останнім, по груди в крижаній воді він виконав команду «Задраїти люк!», щоб дати шанс залишитися живим тим, хто залишився внизу в човні. Мічман Олександр Копєйка був нагороджений орденом Чер­воного Прапора, бо він був серед 27 вцілілих. А виростили і виховали цього мужнього хлопця бритівці Варвара Степанів­на і Михайло Васильович Копєйка. Подружжя виростило 4 синів з такими ж рисами: хоробрість, мужність, доброта.

    На початок 2007 року на загальну чисельність мешканців села 2902 людини в працездатному віці від 16 до 59 років 1860, жінок з них 1070, 164 вдови, пенсіонерів 300, школярів 377, дітей до 6 років 165 на 799 сімей і 1047 дворів. Приведені цифри наводять на роздуми, з яких виникають питання: чому сімей менше, чим дворів, чому дітей менше, чим сімей і тому подібне. Якщо оглянутися назад, в минуле, виникає питання: чому у перших поселенців, які не мали ніякого технічного устаткування, електрифікації, було четверо, семеро, десятеро дітей? Дехто може подумати, що це не від великого розуму, але вони помиляються. Це народна мудрість їм говорила: не буде достатньо нащадків, край знову відберуть, як, наприклад,  відбирають Косово у Сербії албанці, європейці відступають перед арабами та виходцями з Азії та Африки. Якщо ще й глянути на демографічні обставини по Україні, населення якої зменшилось за короткий час, завдяки реформам та не­залежності, з 52 мільйонів до 46, а фактично до 39, бо 7 мільйонів заробітчан за кордоном постійно, то виникає бо­лісне питання: так може через деякий час, не такий вже ве­ликий, на нашій прекрасній землі буде жити інший народ?! Бо подібні зміни в цьому краї були багато разів в не такому й далекому минулому, два століття назад всього. Вище частко­во були уже названі народи, які намагались заселити цей край. То давайте будемо разом думати, як виправити становище, щоб цього не сталось, і не будемо забувати в повсякденному житті про ці питання.

   В сусідню з Черкесами Долинівку вже приїздила ціла де­легація нащадків німців-колоністів, заснувавших Долинівку, брались відремонтувати будинок культури з умовою привати­зації його, відремонтувати кірху, церкву, та селяни не погоди­лись. Один з делегатів відремонтував на свої кошти дах оселі, з якої його семирічним вивезли до Германії. Поставила деле­гація пам'ятник своїй колонії 1840-1940 рр., та подарувала два екземпляра книги, в якій з німецькою педантичністю відслідковано родовід кожного колоніста до теперишніх часів. Один екземпляр дістався долинівцям, другий—музею в с. Шабо. Не треба, мабуть, забувати, що після татаро-монгольської навали та турків два століття головні неприємності для цього краю приходять з заходу, від теперишніх «друзів».

   З початком реформ ще одна біда прийшла до мешканців Бритівки, як кажуть в народі: прийшла одна біда—відкривай ворота. В 1981 р. збудували вони птахофабрику на площі 65 га на 13-му кілометрі Ізмаїльської автотраси. Віднесли від міста подалі, щоб зменшити можливість інфекційних заражень птахів. Витратила Радянська держава на це 20 мільйонів карбованців. Одинадцять пташників по 440 тисяч птахів кожний, на 6 мільйонів птахів в цілому.

Першим директором став Іван Кирилович Станчев.

   Почи­нали важко, бо щоденно треба було вручну забити і обробити 250 тисяч курей при тримісячному строці вирощування та відвезти їх в Одесу. В 19 цехах працювало 700 робітників, в основному, бритівці. Бушанова Варвара Микитична, 1936 року народження, інженер по техніці безпеки з 1981 по 1995 рік, розповідає: після аварії в силовій мережі загинуло 140 тисяч курей. Директора звільнили, замість нього прийшов Литко Петро Михайлович, відмінний спеціаліст. Робота птахофаб­рики набагато покращилась, але з початком реформ це не всім сподобалось, і його «прибрали». Птахофабрика зразу пішла в занепад. З треста Одесаптахопром, куди вона входи­ла, з'явились люди, які і допомогли їй занепасти зовсім. По­купця на всю птахофабрику знайти не вдалось, тому продава­ли цехами. Тепер там руїни, труба від котельні та підвали і басейни, покриті кафелем.

Така ж доля спіткала і Старокозацьку птахофабрику, тому в Одесаптахопромі залишилось 6 з 8 птахофабрик. Звільнили не тільки 700 робітників, а ще й обслуговуючий персонал. Те­пер Бушанова Варвара Микитична співає в церковному хорі і працює двірником, а дитячий садок та 6 будинків, які збудува­ла птахофабрика, залишились без хазяїна.

   Садок взяла на свій баланс Бритївська сільрада, а в будин­ках автономне опалення мешканці примушені були робити вже на свої кошти, бо залишились без тепла. Бритівській же сільраді добавилось клопоту по комунальному обслуговуванню восьми високоповерхівок, бо тільки дві з них мали тепер хазяїв, підприє­мства сільгосптехніки та зрошувальних систем.

   А бритівці залишились без надійної і доброї роботи, тому й діти не народжуються.